ІСТОРІЯ ТА ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ СВЯТА ВХОДУ ГОСПОДНЬОГО В ЄРУСАЛИМ

Body: 

Спасительну місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома величними актами, якими є воскресіння Лазаря і вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо свідчили про Христове месіанське посланництво та Його божественність. Тріумф цих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту Христового життя - Його страждання і смерті.

Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам'ять входу Христового до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресінням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господнім празником і належить до 12-ти найбільших празників церковного року. Вона має також деякі особливі звичаї, яких не мають інші свята. Для кращого розуміння цього свята поглянемо на його історію, духовне значення та звичаї, пов'язані з ним.

Всі чотири євангелісти оповідають про Вхід Ісуса Христа до Єрусалима за кілька днів до Його хресних страждань. Коли після чудесного воскресіння Лазаря Ісус Христос за шість днів до Пасхи зібрався для її святкування йти в Єрусалим, то багато з народу з радісним почуттям пішли за Ісусом, готові супроводжувати Його з урочистістю, з якою в давні часи на Сході супроводжували царів. Первосвященики ж юдейські, обурюючись на Ісуса за те, що Він мав до Себе незвичайне шанування в народі, задумали вбити Його, а також і Лазаря, «тому що через нього багато з юдеїв приходили і вірували в Ісуса».

Але сталося несподіване для них: «Безліч народу, що зібрався на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й викликували: «Осанна! Благословен, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!» Багато хто стелив свою одежу під ноги осляти, на якому їхав Ісус, зрізали гілки з пальм і кидали по дорозі, діти вітали Месію. Повіривши у могутнього і доброго Вчителя, простий серцем народ готовий був визнати в Ньому Царя, який прийшов звільнити його.

Далі євангеліст Іоан оповідає: «Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: 15 не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі» (Ін. 12, 14 – 15). І ввійшов Ісус у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців із храму, і перекинув столи міняйлів та ослони продавцям голубів. І сказав їм: «Дім Мій домом молитви назветься, а ви з нього зробили печеру розбійників». Весь народ з захопленням слухав вчення Господнє. Після чого до Ісуса приступили сліпі та криві, яких Він зцілив. Потім, покинувши Єрусалим, Він повернувся до Віфанії.

Свято входу Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших свят у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. З того часу маємо проповідь на Вербну неділю єпископа Мефодія Патарського († 300). Святкування цього свята почалося в Єрусалимі і невдовзі стало святом усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Гробу Господнього, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі біля храму Христового Вознесіння. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Через дві години, коли вже всі зійшлися, починався хід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися викликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Автор опису зауважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Процесію замикав єпископ. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кіпрський († 403) залишив дві проповіді у неділю входу Господнього у Єрусалим. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому святу окремий гімн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і Царгородський патріарх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII ст.), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший зауважує, що цим святом закінчується свята Чотиридесятниця. 

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, преп. Андрій Критський, Косьма Маюмський, Іоан Дамаскін, Феодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. У VI - VII століттях це свято перейшло до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовим віттям. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають голови на знак покаяння.

Вербна неділя в богослужбових книгах має ще й такі назви: "неділя Ваїй", «Цвітна неділя», «Квітна неділя», «Цвітоносна», а в народі зустрічаємо: "неділя Шуткова, або Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби.

У євреїв і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників. Оливкова галузка є символом миру. У православному требнику, у молитві на благословення верби, це гілля зветься також символом воскресіння.

У грецькій мові пальмові галузки звуться "баія", по-церковно-слов'янському "ваія", а звідси й назва неділі Ваїй.

Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи іншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з'являється в літургійних пам'ятках в IX столітті. Благословення верби за приписами нашого уставу буває у Вербну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах – у Квітну неділю вранці. Разом з лозою вірні освячували також свічку як символ воскресіння. З посвяченою лозою в нашого народу пов'язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої верби ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти.

Вербна неділя - урочистий і світлий день, на час долає зосереджено-скорботний настрій Великого посту та вказує на радість Святої Пасхи. У святі Входу Господнього в Єрусалим яскраво спалахує слава Христа як Всемогутнього Бога, і як Царя, сина Давидового, Владики, Якого вітає обраний народ Божий. У цей день Церква згадує, що іудеї, які прийшли на свято Пасхи, вітали Ісуса як месію, як пророка, як великого чудотворця, бо знали, що Він незадовго до цього воскресив чотириденного Лазаря. Дорослі і діти співали і раділи, підкладали під ноги осла, на якому Він їхав, свій одяг, зустрічали Його зеленими гілками і квітами.

Такий настрій у Єрусалимських жителів тривав недовго, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, йшла тінь осуду єврейською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна!", - за кілька днів кричатимуть: "Розіпни Його!".

Ця неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі - це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо радіти з Христом у Царстві Його, ми повинні спочатку тут, на Землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голгофу. І коли виконаємо це, то увійдемо з Спасителем у Царство Його де вічна радість і воскресіння.