РАДУЙСЯ, ВАРВАРО!

Body: 

У 1108 році дочка Візантійського імператорія Олексія Комніна обвінчалася з київським князем Михаїлом Ізяславичем, правнуком святого Володимира Великого. Юній принцесі Варварі довелося залишити рідний Царгород і відправитися в далеку Русь, яка лише століття тому відмовилася від забобонів язичництва. Щоб укріпити віру русичів, з якими братався народ православний Візантії, Константинопольський патріарх благословив Варварі взяти з собою мощі своєї небесної покровительниці. Так передання розповідає історію прибуття на Русь мощей святої вмц. Варвари. Вони були поміщені у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який з цього часу носив в народі назву Варваринського.

Найбільш ранні відомі нам оповіді про життя і мучеництво святої великомучениці відносяться до VII ст. Велика роль в агіографічній українській традиції святої Варвари належить настоятелю Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, відомому письменнику, історику та літургісту XVII ст. Феодосію Софоновичу. Також, джерелом з даного питання являються історичні відомості, які подають подорожуючі Еріх Лясота та диякон Павло Алепський. Досить цікавою є розповідь святого Димитрія (Туптало) митрополита Ростовського. Оповідь про мучеництво святої великомучениці прийшла в Україну серед інших грецьких пам’яток, і слов’янські списки його відомі починаючи з XIV-XV ст. Подібний же короткий текст знаходиться також в тексті католицькому зібранні житій болландистів.

Варвара народилася в місті Іліополі, що на території сучасної Сирії у родині заможного чоловіка на ім’я Діоскор. Вона була його єдиною дочкою. Батько старанно оберігав дівчину від спілкування з людьми. Він був язичником і боявся, щоб Варвара не почула вчення про Христа Спасителя, яке сам Діоскор вважав небезпечною єресю. Він збудував велику башту і поселив у ній Варвару. Слугам, які Діоскор найняв для доньки, під страхом смерті заборонялося розповідати дівчині щось таке, що могло її засмутити. Головною проповіддю для Варвари стала краса навколишнього світу. З вершини башти відкривався дивовижний краєвид. Природа вражала своєю довершеністю. І дівчина дедалі більше переконувалася, що бездушні ідоли, яким приносив жертви її батько, не могли бути творцями всесвіту. Вона вирішила, що має бути Істинний, Єдиний і Великий Творець. Варвара не могла мати ніякого вчителя з-поміж людей, який би відкрив їй тайни святої віри, і на шлях спасіння наставив – не міг бо ніхто приходити до неї, крім приставлених рабинь. Проте, сам Премудрий Учитель і Наставник Дух Святий, таємним вдиханням Своєї Благодаті в неї повчав її невидимо. І діяло в розумі її пізнання Правди. Була бо дівчина на стовпі тому немов птаха, що усамітнилася зверху споруди, про горнє думаючи, а не про низьке. Не лежала душа малої дівчини ні до чого земного: не любила золота ні багатоцінних перл та каміння коштовного, ні прикрас різних, ні якихось дівочих нарядів, ні про шлюб ніколи не думала, але тільки до Єдиного Бога всією думкою линула, будучи полонена любов’ю до Нього.

Одного дня пішов Діоскор в далеку дорогу і діва Варвара, маючи вільний вхід і вихід із дому свого, і маючи можливість безперешкодно розмовляти з ким захоче, почала дружити з якимись дівчатами-християнками, і почула від них Ім’я Ісуса Христа, і негайно від Імені того зраділа духом, і бажала від них дізнатися про Нього більше. Вони ж оповідали їй все про християнство: про невимовну Його Божественність, про Втілення від Пречистої Діви Марії, про вільне страждання і Воскресіння Ісусове, про майбутній Суд і вічну муку для ідолопоклонників, та безкінечну радість в Небесному Царстві для вірних християн. Варвара, все те послухавши, насолодилася серцем, і палала до Христа любов’ю й жадала охреститися. Остаточно укріпилася вона в цій думці познайомившись із священиком з Олександрії, який прибув до неї у вигляді купця від якого і прийняла хрещення.

Гуляючи якось батьківською палатою, свята Варвара побачила богів свого батька – бездушних ідолів, що стояли на місці чесному, і зітхнула тяжко за душі людські, що служать ідолам. По тому поплювала в лиця ідольські, говорячи: «Подібне до вас станеться та з усіма, хто поклоняється, і зі всіма, хто хоче допомоги від вас, бездушних». Те сказавши, піднялася на стовп свій, і подвизалася у звичайній своїй молитві та пості, весь розум свій заглибивши в Богодумання.

Дбайлива любов батька змінилася люттю, коли він дізнався, що Варвара стала християнкою і про те, що замість двох вікон, які будівничі мали вимурувати у його новій лазні, Варвара наказала їм зробити три – на образ Святої Трійці. Діоскор, сказившись від злості та гніву, і забувши про природну любов до доньки, і витягши меча свого, хотів вдарити власну доньку. Вона ж кинулася тікати. Діоскор же знайшовши доньку у печері, вхопив її, і почав немилосердно бити. Ударивши ж нею об землю, копав ногами, і вхопивши її за волосся, потяг додому. По тому зачинив її в кімнаті малій і темній, і закривши двері й вікна, і запечатавши печаткою, приставив сторожу. І морив її голодом та спрагою.

Діоскор відмовився від дочки і віддав її на суд градоначальника. Батько діви пішов до ігемона тої землі, на ім’я Мартіан, і розповів йому все про свою доньку: що відкидає богів їхніх, і вірує в Розіп’ятого Христа. Розгнівався ігемон, і негайно наказав роздягти її. І була цнотливій, чистій, святій дівчині перша та мука, не менша від найтяжчих ран – нагою стояти перед очима чоловіків численних, котрі безсоромно та не відвертаючись дивилися на оголене чесне дівоче тіло. По тому велів катувати: бити воловими жилами. Бити святу мученицю сильно протягом довгого часу, що аж земля обагрилася її кров’ю. Переставши ж бити, мучителі, за велінням ігемоновим, волосяним шматтям і гострими черепками терли рани її, біль до болю додаючи. Проте всі ті муки, що гірше від бурі і вітру на храм молодої і немічної плоті дівочої находили, не сколихнули віру мучениці Варвари. Більше того, дивлячись на мужність і непохитність святої, одна з дів перед усім натовпом викрила ігемона і засвідчила, що і вона є християнка. Звали ту діву Іюліанія. Мучитель, побачивши, що не може їх від любові Христової відвернути і до ідолопоклонства прихилити, обох засудив на посічення мечем. Перед тим, як відсікти дівам голови, мучитель наказав обом відрізати груди. Після цих тортур ігемон велів, щоб святу Іуліанію відвести до темниці, а святу Варвару, для більшого її осоромлення, «голу по всьому місту водити з наругою, штовхаючи і б’ючи». Свята ж діва Варвара лише соромом, немов одягом, покриваючись, безперестанно молилася Богу за своїх мучителів. Діоскор же, каменносердий батько святої Варвари, не лише не зжалився серцем, бачачи великі муки своєї доньки, але й сам не посоромився бути її катом: одною рукою вхопив доньку, а другою взяв оголений меч, і вів її на місце страти, яке було призначене на певній горі за містом. Ведена ж була одним воїном і свята Іуліанія. І коли вони йшли, Варвара свята молилася Богу, кажучи: «Безначальний Боже, Котрий простер Небо, немов покров, і землю на водах заснував, Котрий осяює Сонцем своїм благих і поганих, і дощ посилає на праведних й на неправедних! Ти й нині почуй мене, рабу твою, що зараз молиться до тебе: Почуй, о Царю, і дай Благодать Твою кожній людині, котра мене й мої страждання поминати буде. Хай не наблизитися до нього хвороба раптова, і смерть негадана його не спіткає. Знаєш бо, Господи, що плоттю і кров’ю творіннями Пречистої Руки Твоєї є». Досягнувши призначеного місця, агниця Христова Варвара схилила під меч святу свою главу і перш ніж батько відсік їй голову, дівчина звернулася до Господа зі щирою молитвою за тих, хто бажає уникнути несподіваної насильницької смерті. Святу Іуліанію там же вбив інший воїн. Так закінчивши свій подвиг, святі їхні душі, які в голосі радості зійшли до Самого Владики, Котрий з любов’ю їх прийняв. Це було в 306 році.

У той же день Діоскор і Мартіан загинули від блискавки під час грози, і від них не залишилося навіть кісток. Пізніше, один благочестивий чоловік, на ім’я Галентіан, взявши чесні мощі святих мучениць, поніс до міста й поховав з належною честю, і збудував над ними церкву.

Свята мучениця Варвара віддала свій дух Господу, а натомість отримала від Нього великий дар – вона стала покровительницею тих, хто хотів отримати мирну християнську кончину. Великою втіхою стала свята великомучениця Варвара для жінок, які проводжали на війну чоловіків, синів, братів. За благочестивою традицією близькій людині у дорогу давали хрест, або обручку освячену на мощах святої Варвари і її молитовним заступництвом рідні поверталися додому живими. Молитовниця за православних воїнів, свідок далекої історії християнської церкви – свята Варвара, подає всім нам приклад істинної любові до Бога, якої так не хватає в наш час.

Уже близько тисячі років на українській землі нетлінно почивають мощі святої великомучениці Варвари, юної дівчини-християнки. В Україні, завдяки існуванню тут мощей святої, її вшанування було особливо розвинутим – настільки, що особа святої породжувала численні апокрифічні оповідання. Одне таке коротке житіє свят. Варвари було, зокрема, опубліковане Іваном Франком у його «Апокрифах», а її ікони – образ красивої української дівчини – донедавна можна було зустріти ледь не в кожній сільській хаті.

Таким чином впродовж століть мощі Святої Варвари перебувають в Києві. Попри майже тисячолітню історію їх перебування, вони не зазнали пошкоджень. Але ХХ століття принесло багато змін та негараздів. Приблизно з 1919 р. починається плановий наступ на Церкву та на все, що з нею пов’язане. Не зміг вистояти й древній Михайлівський собор.

Зрозуміло, що в час нищення та приниження усього, що було пов’язане із Церквою Христовою не могло бути й мови про подібне розповсюдження відомостей щодо мощей святої Великомучениці Варвари, а тому багато немаловажних фактів пішли у небуття і тільки очевидці цього часу можуть ще багато чого розповісти.

Зокрема, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет подає нам надзвичайно багато цікавих відомостей про ці чесні мощі святої Великомучениці Варвари. Владика згадує, що спочатку мощі святої Варвари були перенесені в Києво-Печерську Лавру. Там вони перебували до німецької окупації (1941-1942). З часом мощі були знову перенесені у Михайлівський Золотоверхий монастир, де для них у відділені Варваринських келій (сучасний навчальний корпус Київської православної богословської академії, східна сторона) була влаштована домова церква. Богослужіння у цьому храмі під час окупації перед животворчими мощами здійснював архієпископ Пантелеймон (Рудик).

У 1943 році Київ був звільнений від німецького окупанта, а в 1944 екзархом став митрополит Іоан (Соколов), який жив у Варваринському корпусі Михайлівського монастиря, де постійно відправляв богослужіння перед мощами святої великомучениці Варвари. При ньому святі мощі були перенесені, приблизно в 1944-1945 рр., в Андріївську церкву та покладені праворуч перед іконостасом. Коли влада закривала Андріївську церкву, то віруючі усіма силами намагались не допустити цього. Вони зайшли у середину храму і закрились всередині. І навіть провели цілу ніч в ньому. Тоді влада пішла на поступки і дозволила перенести мощі святої великомучениці Варвари у Володимирський собор. Сталось це в січні 1961 року. Святі мощі були перенесені вночі, без будь-яких урочистостей. Це робилось для того, щоб люди не збирались у великій кількості, для перенесення мощей святої великомучениці. Спочатку вони були поставлені у Володимирському соборі перед іконою «Несподівана радість», праворуч від іконостасу. А вже після 1966-го року, коли єпископ Філарет став екзархом України, вони були поставлені на теперішнє місце на рівні із мощами святого великомученика Макарія митрополита Київського.