НЕВІСТА ХРИСТОВА ПРЕКРАСНА

Body: 

Як ми розуміємо успіх? Це поняття у різних людей, як правило, викликає різні асоціації. Для когось успіх полягає в тому, щоб можна було, як кажуть, «все порішати» самому, тобто володіти певною владою. Інші вважають реалізацію успіху у володінні певним рівнем знань. Ще хтось скаже, що успішною може вважатися та людина, котра легко досягає забезпечення своїх потреб. Ще хтось пов’язує успіх із широкою відомістю свого імені… Так чи інакше, але в переважній більшості наших приземлених міркувань і суджень поняття успіху передбачає певну незалежність від навколишнього життя: не хтось мені, а я комусь можу диктувати умови. Дуже складно перейти від такої життєвої позиції до відносин любові, про повіданої Христом, адже любов, в першу чергу передбачає визнання цінності її об’єкта, а отже, й місця диктату вже не залишається. Той, хто любить по-справжньому, свято береже свободу возлюбленого, бо сам готовий жертвувати усім заради нього. І в цьому саме полягає успіх, як його подає християнство.

Можливо, хтось заперечить: який же це успіх, коли хтось інший нам створює умови і показує шлях, куди йти? Де ж тоді наше власне бажання? Історія людства рясніє прикладами того, як ті, що володіли багатьма достоїнствами світу цього, приходили до розуміння їх дріб’язковості перед чистосердечним прийняттям праведності заради Бога. Серед сонму таких просвічених людей — угодниця Божа — свята великомучениця Катерина.

Народилася вона за деякими відомостями на початку IV ст. в Олександрії, хоча інші перекази місцем її народження називають місто Саламін на острові Крит в Середземному морі, як, наприклад, стверджує священномученик Епіфаній Кіпрський. Юна діва зростала напрочуд розумною, отримала високу освіту всупереч тодішнім уявленням про жіноче життя та була наділена надзвичайною вродою. Юнаки найвідоміших родин Римської імперії просили руки прекрасної Катерини, але ніхто з них не став її обранцем. Вона оголосила батькам, що згодна вийти заміж лише за того, хто перевершить її у знатності, красі, багатстві й мудрості. Що ми бачимо в образі святої на цьому етапі її життя? — Впевненість у власній вищості, зарозумілість, пихатість. І складно навіть припустити, що цих негативних рис людина може позбутися настільки, що й повністю замінити їх справжніми чеснотами, а не їх уявною подобою.

Мати Катерини, таємна християнка, турбувалася через таку перебірливість дочки. Вона повела її за порадою до свого духівника, святого старця, який молився на самоті у печері неподалік від міста, де жила Катерина. Вислухавши дівчину, старець сказав, що він знає юнака, котрий перевершує її в усьому: «Краса його світліше сонячного сяйва, мудрість його керує всім творінням, багатство його розливається по всьому світі, але це не зменшує його, а множить, висота роду Його — невимовна». Слова подвижника, очевидно, спочатку зародили в душі юної Катерини цікавість: хоч би побачити Того, Хто такий славний і досконалий! Істина, до якої поривалася її душа, відкрилася їй у дивний спосіб. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Немовлятком Ісусом на руках та повелів з вірою молитися Цариці Небесній — Матері Небесного Нареченого про дарування бачити Її Сина.

Хто знає, з яких міркувань і як саме творила Катерина молитву? Її життєпис оповідає, що після того, як вона молилася всю ніч, сподобилася бачити дивну річ: ікона уявилася їй, ніби живою — Пресвята Діва просила Свого Божественного Сина подивитися на схилену перед Ними Катерину. Але Ісус відвертав Свій лик від неї, говорячи, що Він не може дивитися на неї, тому що вона з поганого роду, потворна, злиденна та божевільна, як і всяка людина, що не омилася водами святого Хрещення і не ознаменована печаттю Духа Святого. Отямившись від видіння, глибоко вражена дівчина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її, наставив до віри Христової, заповів зберігати чистоту і цнотливість, безперестанно молитися, і здійснив над нею таїнство святого Хрещення. І ось диво! — Знову святій Катерині було видіння Пресвятої Богородиці з Ісусом. Тепер Господь ласкаво дивився на неї і дав їй перстень — дарунок Небесного Жениха на ознаку заручення з Ним. Цей момент, до речі, став одним із найбільш поширених сюжетів іконографії святої великомучениці у традиції Західної Церкви.

У цей час в Александрію на язичницьке свято прибув сам імператор. Житіє називає його Максиміаном, хоча, в цьому можуть бути певні сумніви, адже протягом часу життя святої великомучениці Римською імперією керували приблизно дев’ять правителів у різні часові проміжки. Троє з них мали співзвучні імена: Максимін, Максиміан і Максенцій. Оскільки в житії Катерини згадується імператриця Августа, яка була страчена, прийнявши християнство, то цей факт вказує скоріше на Максиміна, який носив титул «август», відповідно його дружина — «августа». Крім того, дружини інших згаданих правителів пережили своїх чоловіків. Отже, з нагоди приїзду володаря країни свято було особливо пишним і багатолюдним. Лементи жертовних тварин, дим і сморід від жертовників, гомін юрби переповнювали Александрію. Приносилися і людські жертви — на смерть у вогні прирікали сповідників Христа, що не відступили від Нього під страхом катування.

Свята любов до мучеників-християн і щире бажання полегшити їхню долю спонукали Катерину піти до головного жерця і володаря імперії. Назвавши себе, свята визнала свою віру в Єдиного Праведного Бога і мудро викрила омани язичників. Краса дівчини полонила правителя. Щоб переконати її та показати торжество язичницької мудрості, імператор повелів скликати 50 найбільших тогочасних волхвів та риторів імперії, але свята взяла гору над ними, і вони самі увірували в Христа. Свята Катерина осінила колишніх ідолопоклонників хресним знаменням і вони мужньо прийняли смерть за Христа, кров’ю засвідчивши прийняття Хрещення.

Імператор, не сподіваючись більше переконати святу, спробував спокусити її обіцянкою багатства і слави. Одержавши гнівну відмову, імператор наказав піддати святу жорстоким катуванням, а потім кинути в темницю. Дружина повелителя, що багато чула про святу Катерину, побажала бачити її. Умовивши воєводу Порфирія із загоном воїнів супроводжувати її, Августа прийшла у темницю. Імператриця була вражена силою духу святої Катерини, лик якої сяяв Божественною благодаттю. Свята мучениця розкрила Августі християнське вчення і та, увірувавши, навернулася до Христа.

Наступного дня мученицю знову привели на судилище, де під загрозою колесування запропонували їй відректися від християнської віри і принести жертву поганським ідолам.

Свята непохитно визнала Христа і сама підійшла до коліс, та Ангел Господній розтрощив знаряддя тортур, і вони розлетілися на уламки, перебивши багатьох язичників. Ставши свідком цього чуда, імператриця Августа, царедворець Порфирій та двісті його воїнів перед усіма сповідували свою віру в Христа, і їм було відтято голови. Далі правитель знову спробував спокусити святу мученицю, запропонувавши їй шлюб, і знову одержав відмову.

Свята Катерина твердо визнала вірність своєму Небесному Нареченому — Христу, і з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху. Так припинився біг земного життя мучениці, та не зупинилося її щире прагнення бути з Христом. Передання свідчить, що ангели перенесли останки великомучениці на гору Синай. Три століття опісля ченці Преображенського монастиря, побудованого імператором Юстиніаном, підкоряючись видінню, піднялися на гору, знайшли там нетлінні останки святої Катерини — голову і ліву руку, впізнали їх по обручці, яка була дана їй Ісусом Христом, і перенесли мощі в обитель. В даний час мощі великомучениці зберігаються в невеликій мармуровій раці у вівтарі головного храму монастиря святої Катерини (так став називатися Синайський монастир після перенесення туди святих останків), на правій стороні престолу. Ще одна частина мощів знаходиться в мощевику ікони великомучениці Катерини в лівому нефі храму і завжди відкрита віруючим для поклоніння.

Вперше пам’ять святої Катерини згадується в «Типіконі Великої церкви» IX-XI ст. Її гімнографія сходить до IX ст. Саме тоді преподобний Феофан Нікейський і монах на ім’я Вавила створили на честь великомучениці Катерини кілька чудових пісень, які й понині співаються в день її пам’яті 7 грудня (24 листопада за старим стилем).

В нашій Київській Русі-Україні здавна шанували святу великомученицю. Так, благовірним великим князем Ярославом Мудрим поруч із двома відомими храмами збудованими після святої Софії — Георгіївським та Ірининським, було зведено ще й храм святої Катерини на сучасній вул. Стрілецькій, який входив до Ярославового Київського Кремля.

У Києві постійно була громада грецьких купців. Особливо це стало помітним у ХVІІ ст. 1738 р., не зважаючи на спротив Магістрату, грецька громада збудувала поруч із Магістерською площею, на землі, що належала грецькому купцеві Астаматісові Стіматі, дерев’яну каплицю. В 1739–41 рр. замість каплиці збудували цегляну церкву, а років через сім при ній заснували грецький монастир святої Катерини. На початку 1920-х рр., коли монастир було закрито, його великі будівлі використовувалися як виставкові зали для показу продуктів промисловості УРСР. 1929 р. церкву грецького монастиря було розібрано, бо її баня почала давати тріщини.

Ще значно раніше до появи окремого монастиря на честь святої великомучениці Катерини у нашому Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного храму коштом Петра І та імператриці Катерини з півдня прибудували симетричний до бічного вівтаря святої великомучениці Варвари, бічний вівтар святої великомучениці Катерини. При цьому між давнім собором архистратига Михаїла та бічними вівтарями було прорізано широкі арки. Догляд за цими роботами цар доручив надісланому з Москви князю Олексію Черкаському, який сам, а також його дружина і дочка доклали чимало і своїх коштів.

Ім’я Катерина в перекладі з грецької означає «завжди чиста». День пам’яті св. вмч. Катерини - 7 грудня (24 листопада за старим стилем).

Дай, Боже, за прикладом святої угодниці великомучениці Катерини завжди чистою зберігати нам віру православну!

архімандрит Лаврентій (Живчик)